У п’ятницю шостого тижня Святої Чотиридесятниці ми завершуємо Великий Піст і крок за крок за кроком наближаємося до одного з найважливішого і найзнаковішого свята у житті кожного християнина — Воскресіння Христового, Пасхи Господньої. Два дні — Лазарева субота, або як її ще називають Воскресіння Лазаря та неділя Входу Господнього Єрусалим — є своєрідним рубежем перед Страсним Тижнем. Про значимість цих двох днів, про їхнє глибинне значення розповів доктор богослов’я отець Іван Гобела.
Воскресіння Лазаря — символ Господньої солідарності з кожним з нас
— Входячи в Страсний тиждень, ми переходимо через два особливих дні. Перший, – Лазарева Субота, коли Господь воскресив Лазаря, про що ми знаємо з Євангелія від Івана (Ів. 11: 1-45). Лазарева субота для християн є важлива з цього огляду, оскільки вона говорить про наше спільне воскресіння — з одного боку нас, як Церкви, — і про це ми ісповідуємо щоразу в «Символі віри», коли знаємо, що «очікую воскресення мертвих», визнаючи той факт, що буде другий і славний прихід Христа (у богослов’ї цей термін відмий як «парусія»), а також наше конкретне воскресення, подібно, як це сталося із праведним Лазарем.
Тому головний тропар Лазаревої суботи (його також співають і в неділю Входу Господнього у Єрусалим) так і звучить: «Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже, тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна во вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє».
Ми знаємо з Євангелія від Івана про те, що Христос прийшов до Витанії за шість днів перед своїм славним Воскресінням, чому передували Його спасительні страсті. Христос прийшов у Витанію до Марти і Марії — сестер Лазаря. Вони, перебуваючи в безнадії, що ось уже чотири дні тому похоронили свого брата, кажуть Христові, що якщо б Він був із ними, чи прийшов раніше, життя Лазаря можна б було урятувати. Натомість Христос їм каже: «Не бійся — тільки віруй!» У Євангелії від Івана у 11 главі 21-27 стих напрочуд гарно описаний цей діалог між Христом Марією і Мартою. Христос пригадує цим жінкам, – а особливо Марії, яка Його завжди уважно слухала, – що Він є Воскресенням і Життям. Марія вірою розуміє, але людський сумнів бере вгору.
Ми бачимо весь драматизм приходу до гробу Лазаря, а також поєднання в Ісусі Божественної і людської природи. З одного боку, як Бог виявляє божественне, бо владою Божою наказує, воскрешає і повертає до життя праведного Лазаря, коли Він, своїм могутнім голосом наказує відкотити камінь, і викликає Лазаря з гробу, а з другої — виявляє людську природу, коли Він просльозився, тобто заплакав за померлим Лазарем. Отці Церкви пояснюють, що перед цим гробом праведного Лазаря зустрічається смерть і Життя. Подібну ситуацію ми побачимо у Велику Суботу перед Пасхою, коли це Життя покладуть до гробу і запечатають великим каменем. Також ця історія демонструє нам, що смерть не має останнього слова над людиною, а лише — життя і то вічне, Божественне Життя.
Другий момент, про який ми читаємо в Івана Золотоустого, що Ісус, вигукуючи, «Лазарю, вийди з гробу», демонструє, як Життя долає смерть. В Утрені Пасхи чуємо, що Христос перевів нас від смерті до життя.
В історії Лазаря бачимо, як Господь приходить до нашого гробу, щоб покликати нас до життя, показати нам образ нашого конкретного Воскресення з мертвих на яке ми очікуємо, віруємо і надіємось. І тропар Лазаревої суботи чітко говорить про нашу спільність воскресення з Богом, наше буття з Богом і у Бозі. Цікавим моментом у Євангелії від Івана є те, що коли Господь наказує розв’язати пов’язки на руках і ногах та лиці, які були у Лазаря (Ів. 11:44), – є образом того, що Господь звільняє людину не тільки від смерті, повертає її до фізичного життя, але оздоровлює цілісно людину, повертає її до життя у Бозі, розв’язує грішну людську природу, знищує гріх у людині своєю Божественною благодаттю.
У п’ятницю під час Божественної Літургії Передосвячених Дарів, Церква нам пригадувала, що завершився Великий Піст і ми входимо у два цікавих дні – Суботи Лазаревої та свята Входу Господнього в Єрусалим, – які передують Страсній Седмиці. Також завершується період покаяння і настає особливий час зустрічі Життя у пасхальному його вимірі. Це все, що ми духовно надбали в час Чотиридесятниці, усі наші чесноти, перемоги над нашими недосконалостями, приносимо Богові як наш духовний дар. Тому Стихира п’ятниці перед Лазаревою суботою говорить: «…дай нам, Людинолюбче, побачити тиждень Твоїх страстей і прославляти в нім твої великі діла». Так Церква нас готує нас до страстей Господніх.
Дивлячись на момент воскресення Лазаря, бачимо, що Господь, перед тим, як добровільно піти на смерть, покликає свого друга Лазаря до життя. Коли Христос приходить і плаче над Лазарем, Він проявляє свою людськість. Так ми простежуємо поєднання в Ісусі Божого і людського, яке не суперечить одне одному, але ці дві природи гармоніюють. І тут, як читаємо в Євангеліє від Івана 15:15: «Я вас вже не називатиму слугами. Слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого». І тут ми бачимо, що Господь покликає до життя кожну людину і називає її своїм другом.
У контексті цієї війни, яку переживаємо, попри весь біль і сльози, у воскресенні Лазаря маємо побачити великий промінь надії, що смерть не має останнього слова і ми всі воскреснемо до життя. І в цьому ми бачимо, що Україна вистоїть і вийде переможно з гробу силою благодаті Духа Святого і воскреслого Христа, якого всі так очікуємо у Пасхальну світлопромінну ніч.
Неділя Входу Господнього в Єрусалим як свідчення перемоги над невірством людини щодо Бога
Контекст Лазаревої суботи плавно переходить в апогей святкування неділі Входу Господнього в Єрусалим, коли Христос прямує з Витанії, вже після воскресіння Лазаря до Єрусалиму. Господь входить до святого міста, щоб прийняти страсті (про це він неодноразово говорив своїм учням, хоча вони, можливо, не хотіли розуміти). При вході Христа в Єрусалим єврейські діти викрикують Йому «Осанна», кладуть під ноги свою одіж, пальмові вітки — так вітали лише царів, які поверталися з війни з перемогою. І Христос у цьому випадку також приходить як переможець, тільки уже не як воєначальник, але як Бог, Який має владу над всім Буттям.
Стихира Вечірні свята Входу Господього у Єрусалим так говорить: «Благодать Святого Духа зібрала нас, і всі ми, взявши Хрест твій, кличемо — благословенний, хто йде в ім’я Господнє. Осанна во вишніх». Літургійні тексти переспівують нам псалмоспіви — «із уст младенців і сущих (тобто немовлят) Ти зробив Собі похвалу». Так ці діти, можливо, не цілком усвідомлюючи, засвідчували могутність Христа як переможця над смертю.
У неділю Входу Господнього в Єрусалим стає неначе кульмінацією, – всі ті добрі вчинки, які ми надбали протягом Святого Посту, приносимо Богові як переможцю над смертю, над гріхом, можна сказати чесноти стають правдивим пальмовим гіллям, яке ми приносимо як дар нашому Богові. Саме у цьому криється глибина і правдиве розуміння пальмового віття, — принести наші чесноти як істинні галузки віри і добрих діл. Важливою темою свята Входу Господнього в Єрусалим є те, що кожен християнин, неначе, мав себе підготувати духовно, щоб піти з Христом до кінця. Інший літургійний піснеспів, кондак свята, так нам про це оповідає: «Погребавши себе разом з Тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертного життя через Твоє воскресіння і, заспівуючи, кличемо: Осанна во вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Тут перегукується навчання апостола Павла, який говорить, що: «Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям (Рм. 6:4).
У цій неділі бачимо неначе контраст людської природи. Натовп людей, який спершу кричав Господу «Осанна», менш ніж за тиждень буде галасливо кричати — «Розпни». Тут бачимо мінливість і зрадливість людської природи. Але так надважливо, щоб людина не втратила головний орієнтир — Христа. І щоб серед того натовпу, який кричатиме «Розпни», бути тим Йосифом чи Никодимом, які не брали участі в тому блюзнірському зборищі. Саме вони потім прийдуть, щоб просити тіло Христа і подбати про його гідне поховання, відповідно до юдейського звичаю. І тут бачимо, що лише в Бозі людина знаходить єдину стабільність, лише у Ньому віднаходить правдиву надаю і мир. Невипадково псалмопівець нас навчає: «Не надійтеся на князів і на синів людських, в них нема спасення» (Пс. 145:3). Отже, ці два дні — Суботи воскресіння праведного Лазаря та Входу Господнього в Єрусалим — демонструють вхід Христа у першому випадку у Витанію, а в другому у святе місто Єрусалим, – як преобраз віри над невірством упертих поган, перемогу добра над злом, Життя над смертю.
І саме ці два дні перед входом у Страсний Тиждень допомагають нам гідно підготуватися до часу страстей Господніх.
Підготувала Наталія Павлишин
